дно до неї шлюб може бути припинено внаслідок волевиявлення обох чи одного з подружжя шляхом його розірвання (у суді чи органах РАЦСу). Можливість припинення шлюбу на зазначеній підставі є виявом принципу його вільності та рівності подружжя, закріпленого у ст. 51 Конституції. Оскільки укладання шлюбу здійснюється на вільних та добровільних засадах, ніхто не може бути примушений до збереження подружніх відносин, якщо втрачена їх основа. Причому розірвати можна лише шлюб, укладений у законному порядку, з додержанням усіх умов та підстав його укладання, тобто лише дійсний шлюб.
  Фактичне припинення шлюбу з метою подальшого непонов-лення шлюбних відносин не є з погляду закону розлученням. Тому за фактичного припинення шлюбних відносин шлюб продовжує породжувати сімейні правовідносини, крім випадків встановлення для подружжя режиму окремого проживання, передбаченого статтями 119 і 120 СК (див. коментарі до цих статей).
  Закон не встановлює переліку підстав розірвання шлюбу. Вони можуть бути різними. Так, зокрема, згідно з ч. 2 ст. 49 СК
  причиною розірвання шлюбу може бути небажання чоловіка мати дитину або його нездатність до її зачаття, а відповідно до ч. 2 ст. 50 СК відмова дружини від народження дитини або її нездатність до цього.
  Стаття 106. Розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей
  1. Подружжя, яке не має дітей, має право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.
  2. Державний орган реєстрації актів цивільного стану виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана.
  3. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
  Розірвання шлюбу за взаємної згоди дружини і чоловіка у випадках, передбачених коментованою