ості угод (статті 47—49, 51—53, 55—58 ЦК 1963 р.; частини 1—5 ст. 203 ЦК 2003 р.). Шлюбний договір може бути також визнаний недійсним, якщо його зміст суперечить вимогам ст. 27-1 КпШС ч. 4 ст. 93 і ч. 5 ст. 97 СК (див. коментарі до цих статей).
  Визнання шлюбного договору недійсним треба відрізняти від його розірвання. При розірванні шлюбного договору його дія припиняється на майбутнє, а при визнанні цього договору недійсним він вважається недійсним з моменту його укладення. Для розірвання шлюбного договору треба пред'явити перетворювальний позов, а для визнання цього договору недійсним — негативний. Як слушно зазначає І. Жилінкова, визнання шлюбного договору недійсним, як і його розірвання, не впливає на долю шлюбу. Шлюбний союз продовжуватиме існувати1. При визнанні шлюбного договору недійсним він, як вже зазначалося, є недійсним з моменту його укладення. Тому, як слушно підкреслює 1. Жилінкова, з самого початку відносини між подружжям мають розглядатися з погляду їх законодавчого, а не договірного регулювання. Якщо на момент визнання шлюбного договору недійсним дружина і чоловік ще не виконали його умов (щодо сплати аліментів, передачі роздільного майна у спільну власність, його набуття або реалізації тощо), з них знімається обов'язок вчинення дій щодо такого виконання. Якщо ж такі дії були вчинені, їх результати підлягають анулюванню. Сторони повертаються у становище, що існувало до вчинення ними юридичне значущих дій.
  Це положення не поширюється на виконання подружжям аліментних зобов'язань. Той з подружжя, хто сплатив повністю або частково аліменти на користь другого з подружжя або на користь третіх осіб, не набуває щодо цих осіб права зворотної вимоги1. У такому разі можна за аналогією застосувати правило ч. 2 ст. 422 ЦПК, яке передбачає, що у аліментних справах, а також у справах про стягнення заробітної плати