Як випливає зі змісту ст. З СК, характерною ознакою сім'ї є спільне проживання осіб, які пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки. Тому дуже важко, а часом навіть неможливо встановити, яке майно, набуте за час шлюбу, належить кожному з подружжя. Д. Курський у пояснювальній записці до проекту КЗпШСО РРФСР зазначав, що у ст. 9 цього документа закріплено положення про спільну власність подружжя на все те майно, яке з'явилося у них в результаті спільного шлюбного життя, і що розробники проекту не ставили перед собою явно безнадійного і принципово неправильного завдання визначити хто з подружжя, що саме і якою мірою вніс у спільну справу1.
  Подружжя може у шлюбному договорі обмежити дію режиму спільності майна на окремі предмети, що входять до складу спільного майна дружини і чоловіка, передбачивши, наприклад, Що вклади, внесені у банківські (кредитні) установи на ім'я одного з подружжя, належать кожному з них, або що речі для професійних занять (наприклад, музичні інструменти) будуть приватною (роздільною) власністю того з подружжя, предметом професійної діяльності якого вони є.
  У шлюбному договорі може бути змінене правило ст. 62 СК, яке передбачає, що якщо майно, яке належить одному з подружжя, за час шлюбу істотно збільшиться у своїй вартості внаслідок спільних трудових або грошових затрат чи затрат другого з подружжя, у разі виникнення спору воно може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності. Може бути також закріплено положення про те, що це майно не змінюватиме свого правового режиму, тобто належатиме тому з подружжя, хто був його первісним власником, або подружжю на праві спільної часткової власності у нерівних частках.
  Шлюбний договір може передбачати способи участі подружжя у доходах одне одного, порядок витрат дружини і чоловіка, розмір їх часток у спільному