ружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.
  2. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
  3. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.
  4. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.
  5. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
  Основним змістом шлюбного договору є визначення правового режиму майна подружжя. Дружина і чоловік можуть змінити режим як роздільного, так і спільного майна.
  Стаття, яка коментується, передбачає, що у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого їм у зв'язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть передбачити, що на майно, набуте ними за час шлюбу, не поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя і воно вважається спільною частковою або особистою приватною власністю.
  Наведене положення викликає деякі заперечення. Насамперед треба звернути увагу на те, що вживання терміна "особиста приватна власність" не відповідає чинному законодавству. Ст. 41 Конституції передбачає існування права приватної, а не особистої власності. Це ж положення закріплене у ч. 4 ст. 2 Закону України "Про власність" і ст. 325 ЦК. Крім того, навряд чи можна усе майно, набуте за час шлюбу, вважати роздільною приватною власністю кожного з подружжя. Таке положення можна, звичайно, передбачити у шлюбному договорі. Однак реалізувати його на практиці навряд чи можливо.
  Як