осин і згідно з якою дане регулювання має здійснюватися з макси-мально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
  Положення ч. 4 коментованої статті відповідає ч. З ст. 51 Конституції й обумовлене імперативним характером статей 75 і 180 та правил ч. 5 ст. 97 СК. Питання про те, як розуміти положення ч. 4 статті, що коментується, відповідно до якого шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, можна пояснити, порівнявши цю частину з частиною 5 ст. 97 СК, яка передбачає, що сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не су-перечать моральним засадам суспільства (див. коментар до ч. 5 ст. 97).
  Згідно з ч. 5 коментованої статті за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Це положення викликає заперечення. Передача одним із подружжя другому за шлюбним договором у власність нерухомого та іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації, не ставить одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище й не суперечить моральним засадам суспільства. Будь-який суб'єкт права (фізична, юридична особа, держава) може передати за договором іншому суб'єкту права право власності на нерухоме та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
  Власник має право володіння, користування та розпорядження належним йому майном (ст. 41 Конституції; ч. 1 ст. 4 Закону України "Про власність"; ч. 1 ст. 317 ЦК). Тому умови шлюбного договору, які обмежують право власника розпоряджатися належним йому нерухомим та іншим майном, право на яке підлягає державній реєстрації, роблять договір недійсним, оскільки у такому разі він обмежує конституційні права (ч. 2
  ст. 22 Конституції) і правоздатність