й договір до сімейного права і водночас вважають юридичне логічним і доцільним розміщення його як самостійного цивільно-правового договору в новому ЦК, а потім ведуть мову про правову доцільність врегулювання відносин, пов'язаних з цим договором, нормами сімейного законодавства2. ' Як випливає з наведеної точки зору, зазначені автори суперечать самі собі. І. Жилінкова зазначає, що шлюбний контракт (договір) є єдиним подружнім договором, вступ якого в силу пов'язаний з іншим юридичним фактом — реєстрацією шлюбу. Водночас вона погоджується з М. Антокольською, яка, як вже зазначалося, відносить шлюбний договір до цивільно-правових договорів3. Уявляється, що шлюбний договір за своєю природою є сімейно-правовим договором. Його суб'єктами є лише подружжя. Набранню чинності шлюбним договором, що регулює майнові відносини подружжя, як зазначають деякі автори, має передувати укладення шлюбу, тобто у цьому разі дістає вияв похідність регулювання майнових сімейних відносин від регулювання особистих немайнових відносин, що характерно для відносин, які регулюються сімейним правом. Регулювання шлюбним договором шлюбних відносин між подружжям спрямоване на ви-конання завдань, передбачених у ст. 1 КпШС та ч. 2 ст. 1 СК4.
  Вступ же до цивільно-правового договору не залежить і не є похідним від правового регулювання особистих відносин між його учасниками. Правове регулювання відносин, що виникають на підставі цивільно-правових договорів, має відповідати загальним принципам цивільного законодавства, передбаченим ст. З ЦК, і не спрямоване на виконання завдань, зазначених у ст. 1 КпШС і ч. 2 ст. 1 СК.
  Між членами сім'ї можуть також укладатися цивільно-правові договори (наприклад, договори дарування, купівлі-прода-жу, позички тощо). Однак вони на відміну від шлюбного договору не залежать від сімейно-правового становища учасників.
  Водночас