бов'язки подружжя не анулюються. Тому розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.
  Той з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, має право на одержання аліментів від другого з подружжя, якщо той спроможний сплачувати їх не тільки під час перебування у шлюбі, а й після його розірвання і якщо той з подружжя, хто вимагає аліменти, став непрацездатним до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня його розірвання. Отже, для наявності аліментних зобов'язань між колишнім подружжям треба, щоб той з колишнього подружжя, хто вимагає аліменти, був непрацездатним і потребував матеріальної допомоги (докладніше про це див. у коментарі до ст. 75), а той з подружжя, від кого вимагають аліменти, був спроможний їх сплачувати.
  Якщо подружжя перебувало у шлюбі тривалий час, той з них, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, має право на аліменти від другого з колишнього подружжя й у тому разі, якщо він досяг пенсійного віку не пізніше, ніж через п'ять років після розірвання шлюбу. У ст. 32 КпШС не зазначено конкретний термін, протягом якого треба перебувати у шлюбі, щоб суд визнав його тривалість.
  Частина 3 коментованої статті передбачає, що якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.
  Колишній з подружжя має право на утримання від другого з колишнього подружжя й тоді, коли він став інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо його інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо нього колишнього чоловіка або колишньої дружини (ч. 2 статті, що коментується). У такому разі право того