жя е неповнолітнім, він має право на одержання аліментів від другого з подружжя, оскільки його треба вважати непрацездатним1. З цією точкою зору навряд чи можна погодитися. Адже відповідно до ст. 21 Закону України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства" вік, з якого допускається прийняття дитини на роботу, становить 16 років. Діти, які досягли 15-річного віку, можуть прийматися на роботу, яка не шкодить їх здоров'ю та навчанню, за згодою одного з батьків або особи, яка їх заміняє. Отже, вік трудового повноліття — 16 років. Тому той з подружжя, хто є неповнолітнім і досяг 16 років, не є непрацездатним за віком і не має права на одержання аліментів від другого з подружжя. Проте неповнолітні чоловік або дружина, як й будь-яка неповнолітня дитина, мають право на одержання аліментів від батьків (див. коментар до ст. 180).
  Згідно з ч. 5 статті, що коментується, права на утримання не має той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку зі вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. За наявності зазначених фактів той з подружжя, хто є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги, не має права на одержання аліментів від другого з подружжя, який може надавати матеріальну допомогу. Отже, негідна поведінка у шлюбних відносинах того з подружжя, хто є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги, або виникнення у нього непрацездатності у зв'язку зі вчиненням ним умисного злочину є правовими фактами, що перешкоджають виникненню аліментних зобов'язань.
  При встановленні факту негідної поведінки у шлюбних відносинах того з подружжя, хто вимагає аліменти, варто враховувати те, що у такому разі йдеться про його негідну поведінку щодо другого з подружжя або дітей. Негідна ж поведінка чоловіка або дружини до укладення шлюбу не може бути правовим фактом,