примусового виконання обов'язку одного члена сім'ї щодо надання утримання другому1. На думку Д. Медведєва, однією з підстав для стягнення аліментів з батьків на утримання неповнолітніх дітей є судове рішення, що набрало сили2. З останньою точкою зору погодитись важко, адже позов про стягнення аліментів є не перетворювальним, а позовом про присудження. Він підлягає задоволенню за наявності фактів, зазначених у законі або договорі. Рішення суду про присудження аліментів не треба включати до юридичного складу, що породжує аліментні зобов'язання, оскільки воно спрямоване на захист вже існуючого суб'єктивного права, а не на його виникнення.
  У літературі спірним є питання про те, чи має право один з подружжя, який тимчасово втратив працездатність, на одержання аліментів від другого з подружжя, якщо він потребує ма-теріальної допомоги, а другий з подружжя спроможний таку допомогу надавати. Одні автори вважають, що непрацездатність повинна мати стійкий характер3. В. Рясенцев також вважає, що у разі тимчасової непрацездатності одного з подружжя він не має права на одержання аліментів від другого з подружжя, оскільки ця непрацездатність рідко породжує потребу у ма-теріальній допомозі4. Інші автори дотримуються протилежної думки5. Ю. Заїка стверджує, що законодавець не виключає можливості виникнення аліментних зобов'язань при тимчасовій втраті працездатності. Однак він вважає, що у такому разі право на аліменти недоцільне, оскільки фактичне надання допомоги має місце після одужання та поновлення працездат-ності6. Більш слушною видається перша точка зору.
  При тимчасовій непрацездатності одного з подружжя обидва з них взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою чи каліцтвом другого з подружжя (ст. 90 СК). Тому при цьому немає необхідності стягувати аліменти.
  На думку Л. Афанасьєвої, якщо один із подружжя