ктер з моменту появи необхідних для цього підстав2.
  Особливістю аліментних зобов'язань є їх суто особистий характер. Вони не передаються і не відчужуються. Це обумовлює припинення зазначених правовідносин у разі смерті будь-кого з їх учасників. Суто особистий характер права на аліменти зумовлює й неприпустимість зарахування аліментних вимог разом з іншими зустрічними вимогами. Аліментні, як й будь-які інші сімейні правовідносини, мають тривалий характер. Тому правомочна особа у будь-який момент має право зажадати сплати аліментів незалежно від того, скільки років минуло з моменту виникнення права на них. До аліментних, як і до більшості сімейних правовідносин, не застосовується позовна давність (ст. 20 СК).
  Коментована стаття зобов'язує подружжя матеріально підтримувати одне одного. Це положення, як вже зазначалося, відповідає принципу взаємної матеріальної підтримки дружини і чоловіка. Як правило, вони добровільно матеріально підтримують одне одного. Однак у разі відмови одного з подружжя від надання матеріальної допомоги другому з них той, хто потребує її, за наявності певних встановлених законом умов має право на стягнення аліментів у примусовому порядку. Ці умови можуть бути передбачені договором подружжя про надання утримання (див. коментарі до статей 78 і 99). Такою умовою є і наявність зареєстрованого шлюбу, оскільки лише він породжує права та обов'язки подружжя (ч. 1 ст. 36 СК), хоч у статтях 74 і 91 СК передбачені винятки з цього правила. Необхідно також, щоб той з подружжя, хто вимагає аліменти, був непрацездатним і потребував матеріальної допомоги. Потреба у матеріальній допомозі має юридичне значення лише тоді, коли той з подружжя, хто вимагає аліменти, є непрацездатним. Необхідна наявність обох зазначених умов.
  Під потребою у матеріальній допомозі розуміється відсутність достатніх засобів для існування.