за їх спільними боргами не може бути визначена відповідно до частки кожного з них. Часткова відповідальність подружжя може наставати лише у тому разі, якщо це передбачено договором між подружжям та кредиторами, а також шлюбним договором.
  Особливий характер має відповідальність за угодою, укладеною одним з подружжя без згоди другого з них, в інтересах сім'ї, якщо кошти, одержані в результаті укладення такої угоди, було використано на її потреби. У такому разі згідно з ч. 2 коментованої статті стягнення може бути звернене на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя. Однак при цьому правові підстави відповідальності подружжя будуть різними. Той з подружжя, хто уклав угоду, відповідатиме перед кредитором відповідно до взятих на себе зобов'язань. Стягнення за цим зобов'язанням може бути звернене як на роздільне майно того з подружжя, хто є боржником, так і на його частку у спільному майні. Підставою для відповідальності перед кредитором другого з подружжя, який не укладав угоду, якщо він доведе, що згоди на укладання угоди не давав, є зобов'язання, пов'язане з безпідставно набутим майном (ст. 469 ЦК 1963 р., ст. 1212 ЦК 2003 р.). Він відповідатиме у межах своєї частки у спільному майні подружжя1.
  З цим положенням не згодні Т. Ариванюк та О. Дзера. Вони вважають, що у наведеному випадку наявний спільний борг подружжя, оскільки у того з них, хто не є стороною в угоді, ук-ладеній другим з подружжя, виникає право спільної власності на майно, одержане за цією угодою. Відповідно виникає й обов'язок нести обтяження, пов'язані з набутим майном2. Проте незважаючи на те, що у зазначеному випадку обов'язки з'являються в обох з подружжя, юридичні підстави їх виникнення є різними. Як зазначає В. Рясенцев, при цьому зобов'язання подружжя різні, хоч кредитором є одна й та сама особа. У першого з подружжя зобов'язання виникає