овариства з обмеженою відповідальністю може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя1. Право на цей вклад є зобов'язальним правом, а не правом власності. Право власності на вклад у статутному фонді господарського товариства належить останньому, а не його учасникам (статті 20 і 26 Закону України "Про власність"; ст. 12 Закону України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства"; ст. 115 ЦК; статті 85— 87 Господарського кодексу (ГК) України. Учаснику ж господарського товариства належить зобов'язальне право на вклад у його статутному фонді. Тому він має право на одержання дивідендів, виплату йому вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі останнього, у разі його виходу з товариства та деякі особисті немайнові права (статті 12 і 54 Закону України "Про господарські товариства"; статті 130 і 148 ЦК). Учаснику господарського товариства належить не абсолютне право на вклад, а відносне зобов'язальне право. Його вклад є не індивідуально-визначеною річчю, а річчю, яку визначають родові ознаки.
  При поділі спільного майна дружини і чоловіка суд виходить з принципу рівності їх часток. Ч. 2 ст. 60 СК, як вже зазначалось, встановлює, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Підстави відступу від цього принципу наведені у частинах 2 і 3 ст. 70 СК. При за-стосуванні презумпції спільності майна подружжя істотне значення має встановлення часу його набуття. Майно, набуте за час шлюбу, вважається спільним, а те, що придбане до шлюбу — роздільним. У разі виникнення спору щодо часу набуття майна презумпція спільності останнього поширюється на все майно подружжя, оскільки, як правило, основне майно дру-жина і чоловік набувають у період шлюбу. У зв'язку з цим тягар доказування відсутності спільності