ружжя лише після її визначення та виділу в натурі або
  визначення порядку користування майном.
  2. Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.
  У цивільному праві, як вже зазначалося, розрізняють два види права спільної власності: право спільної власності з визначенням частки кожного зі співвласників у праві власності на спільну річ — право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності — право власності двох чи більше співвласників без визначення їх часток у праві власності на спільну річ (ч. 2 ст. З Закону України "Про власність"; статті 356, 368 ЦК). Ці види відрізняються один від одного особливостями внутрішніх правовідносин між співвласниками. Характерною ознакою права спільної часткової власності є те, що кожному зі співвласників, як це зазначено у ч. 1 ст. 368 ЦК, належить частка у праві власності на спільний об'єкт у цілому. Ці частки не виділені в натурі. Вони можуть бути рівними й нерівними. Однак їх розмір завжди має бути точно визначений у вигляді дробу (1/2, 1/3, 1/5 тощо) або у відсотках. Для права ж спільної сумісної власності, як зазначено у ч. 1 ст. 368 ЦК і в літературі1, характерно те, що розмір частки у праві власності на спільну річ кожного зі співвласників заздалегідь не визначений. Це безчасткова власність.
  Частина 1 статті, що коментується, передбачає, що кожний з подружжя може укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном. Це положення викликає заперечення. Адже при визначенні порядку користування спільним майном право спільної сумісної власності подружжя не припиняється. Особа, яка має право