лежить їм на праві роздільної приватної власності, так і майном, яке є об'єктом права їх спільної сумісної власності. Тому вони можуть укладати між собою будь-який договір, не заборонений законом, як щодо роздільного майна кожного з них, так і щодо майна, яке є об'єктом їх права спільної сумісної власності. Так, дружина і чоловік можуть укласти договір про порядок користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
  Більшість договорів, які укладають між собою дружина і чоловік, мають цивільно-правовий характер і на них поширюються загальні правила про дійсність таких договорів. Найчастіше укладаються договори дарування. Водночас не можна погодитися з думкою про те, що шлюбний договір є цивільно-правовим договором1 (аналіз наведеної точки зору див. у коментарі до ст. 92).
  У літературі дискутувалось питання про форму договору, укладеного між подружжям. Була висловлена думка, що з огляду на особисто-довірчий характер сімейних відносин не треба застосовувати правила ЦК про обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів до договору дарування на суму понад 500 крб.2. Однак ні ЦК 1963 р., ні ЦК 2003 р., ні СК не передбачають такого винятку.
  Водночас ч. 2. статті, що коментується, передбачає виняток із загальних правил цивільно-правового регулювання угод з приводу відчуження об'єктів права спільної сумісної власності, встановлюючи, що договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності дружини і чоловіка може бути укладений без виділу цієї частки. Це пояснюється тим, що у разі такого відчуження право спільної сумісної власності подружжя припиняється і виникає право роздільної приватної власності того з
  них, на користь якого укладено договір про відчуження частки в праві спільної сумісної власності подружжя.
  
  Стаття 65. Право подружжя