значені у ч. 2 ст. 5 Закону України від 4 березня 1992 р. "Про приватизацію державного майна" в редакції Закону від 19 лютого 1997 р.
  Згідно з ч. 2 статті, що коментується, об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особовий рахунок у банківську (кредитну) установу. Таким чином, відповідно до ч. 2 коментованої статті доходи кожного з подружжя є об'єктом права спільної сумісної власності дружини і чоловіка з моменту їх внесення до сімейного бюджету. Аналогічна думка висловлена В. Рясенцевим'. Це положення навряд чи можна визнати правильним. Адже у такому разі для виникнення права спільної сумісної власності подружжя щоразу необхідне волевиявлення одного з них. Однак для застосування законного правового режиму регулювання відносин між подружжям з приводу майна дружини і чоловіка цього не потрібно. Законний правовий режим, як вже зазначалося, застосовується у тому разі, коли він не змінений шлюбним договором. Як слушно зазначає О. Іоффе, якби утворення майнової спільності залежало від подальших вчинків того з подружжя, хто є набувачем, який забажав чи не забажав би використовувати нажите майно для загальносімейних цілей, діяло б уже не правило закону, а довільний розсуд кожного з подружжя2. Крім того, дуже важко встановити, чи внесені доходи до сімейного бюджету. Положення ч. 2 статті, що коментується, суперечить загальному правилу про поняття та підставу виникнення права спільної сумісної власності подружжя, передбаченому ст. 60 СК, що, як справедливо вважає Т. Ариванюк, не передбачає дію режиму спільності майна подружжя залежно від його передачі до бюджету сім'ї3. Зазначене положення суперечить також правилу ч. З коментованої статті, яка вста-новлює, що якщо одним із подружжя укладено договір