подружжям спільною працею під час шлюбу, вважається таким, що належить обом з подружжя на засадах співвласності у рівних частках. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 15 вересня 1945 р. зазначену статтю було викладено у новій редакції. Згідно з нею майно, набуте подружжям працею у період зареєстрованого шлюбу, вважалось таким, що належить дружині та чоловіку на засадах спільної власності. Розмір частки, яка належить кожному з подружжя, мав визначатися судом. Інше майно вважалось роздільною власністю.
  У законодавстві УРСР термін "майно, нажите подружжям під час шлюбу" вперше був передбачений ст. 22 КпШС. Як випливає з тексту ст. 125 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану, для виникнення права спільної сумісної власності та спільного майна подружжя були необхідні дві умови: 1) набуття майна у період шлюбу; 2) набуття майна в результаті спільної праці подружжя.
  Необхідність спільної праці дружини і чоловіка для виникнення у них права спільної сумісної власності випливає також із зіставлення змісту статті, що коментується, зі змістом ст. 58 СК. Згідно зі ст. 58 СК якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або доход (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів). Це пояснюється тим, що право на плоди, приплід, доход (дивіденди) виникли не в результаті спільної праці подружжя.
  Необхідність спільної праці дружини і чоловіка для виникнення у них спільного майна випливає й з історичного тлумачення терміна "майно, нажите подружжям протягом шлюбу". Цей термін, як зазначалося, вперше був закріплений у ст. 10 Кодексу законів про шлюб, сім'ю та опіку РРФСР. Нарком юстиції РРФСР Д. Курський у заключному слові на 2-й сесії ВЦВК 12-го скликання зазначав з приводу проекту цієї статті: "Ця стаття надзвичайно важлива і вона вносить щось нове.