ваного шлюбу. Потрібно також, щоб дружина і чоловік спільно проживали і вели спільне господарство, тобто необхідна наявність спільної праці подружжя. А під такою працею треба розуміти будь-яку корисну працю, яка незалежно від її характеру безпосередньо або в уречевленій формі спрямована на створення спільного майна подружжя. Спільність результатів праці дружини та чоловіка у разі наявності законного режиму їх майна не встановлюється, як зазначають деякі автори, угодою подружжя (явною або такою, що не припускається), а запроваджується як обов'язковий наслідок шлюбу1.
  Необхідність спільної праці дружини та чоловіка для виникнення права спільної сумісної власності та спільного майна подружжя випливає із зіставлення ч. 1 коментованої статті, п. З ч. 1 і частин 3, 4 і 6 ст. 57 СК. У зазначених у ст. 57 СК випадках майно, набуте подружжям за час шлюбу, як вже зазначалося, належить не дружині й чоловіку на праві спільної сумісної власності, а кожному з них на праві роздільної приватної власності. Це пояснюється тим, що у цих випадках майно набу-вається не в результаті спільної праці подружжя.
  Уявляється, що терміни "нажите майно" та "набуте майно", застосовувані стосовно до виникнення права спільної сумісної власності дружини та чоловіка й їх спільного майна, є синонімами. Термін "майно, нажите подружжям протягом шлюбу" вперше був передбачений ст. 9 проекту Кодексу законів про шлюб, сім'ю та опіку РРФСР 1926 р. і закріплений у ст. 10 його остаточної редакції. І. Жилінкова помилково стверджує, що термін "нажите майно" вперше було закріплено у ст. 125 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР 1926 р.2 Аналогічної помилки припускаються О. Дзера та Т. Ари-ванюк3.
  У ст. 125 зазначеного Кодексу, який був прийнятий на 3-й сесії ВУЦВК 9-го скликання 31 травня 1926 р., підкреслювалося, що майно, нажите