за цей же час. Однак ні в ст. 22 КпШС, ні в ст. 60 СК не розкрито зміст слів "нажите" та "набуте". При буквальному тлумаченні поняття "майно, набуте подружжям за час шлюбу", треба вважати, що будь-яке таке майно є спільним майном подружжя. Проте такий висновок суперечить п. З ч. 1 та частинам 3—6 ст. 57 СК, згідно з якими у деяких випадках майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить не дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, а кожному з них на праві роздільної приватної власності (див. коментар до ст. 57).
  Таким чином, не будь-яке майно, набуте за час шлюбу, можна вважати таким, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Тому поняття "майно, набуте за час шлюбу" вужче за його буквальне тлумачення.
  У ст. 22 КпШС, як вже зазначалося, закріплене поняття "майно, нажите подружжям за час шлюбу". О. Дзера та Т. Ари-ванюк вважають, що розкриття змісту зазначених понять мож-ливе шляхом наведення переліку конкретних правових підстав виникнення у подружжя права спільної сумісної власності1. З цим твердженням навряд чи можна погодитись з огляду на юридичний склад, необхідний для виникнення зазначеного права. А для цього необхідно, щоб майно було набуте за час шлюбу. Це положення прямо передбачене в ч. 1 статті, що ко-ментується, а також випливає зі змісту ч. 1 ст. 21 СК та ст. 16 Закону України "Про власність".
  Частина 1 ст. 45 СК передбачає, що недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а ч. 2 цієї статті встановлює, що якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Водночас для виникнення права спільної сумісної власності подружжя недостатньо, щоб майно було набуте за час зареєстрованого