м якщо хтось з подружжя зробив вклади у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до вступу в шлюб, чи було одержане ним за час шлюбу в дарунок, у порядку спадкування, придбано за кошти, що належали цій особі до шлюбу, або іншого роздільного майна, ці вклади (у тому числі вартість майна до визнання його спільною власністю на підставі ст. 25 КпШС) мають враховуватись при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності.
  Водночас треба зазначити, що у ч. 7 коментованої статті є деяка неточність. Адже частка у майні не може бути особистою приватною власністю. Ч. 2 ст. З Закону України "Про власність" передбачає два види права спільної власності — право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності (див. також статті 16—18 Закону України "Про власність"; ст. 12 ЦК 1963 р.; статті 356 і 368 ЦК 2003 р.; ст. 22 КпШС; ст. 60 СК).
  Для права спільної часткової власності характерне те, що у праві власності на спільну річ розмір частки, яка належить кожному учаснику, визначений заздалегідь (ст. 112 ЦК 1963 р.; ст. 356 ЦК 2003 р.). При праві ж спільної сумісної власності розмір частки кожного з учасників у праві власності на спільну річ заздалегідь не визначений (ст. 368 ЦК). Він визначається лише у разі поділу спільної сумісної власності або при виділі з неї — це безчасткова власність. Під часткою в праві спільної часткової власності, як це випливає з ч. 1 ст. 356 ЦК і як зазначено в літературі, треба розуміти частку в праві власності на все спільне майно1. Це частка у праві спільної часткової власності, що не виділена в натурі, а виражена у вигляді дробу права спільної власності або у процентах2. Тому частка у праві спільної част-кової власності не може бути особистою приватною власністю суб'єкта. Учасник спільної часткової власності має право власності на частку в праві власності