айно, набуте кожним з них до шлюбу та за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. На приклад, один з подружжя продав отриманий ним у спадок будинок і за ці кошти купив квартиру. На думку деяких авторів, у цьому разі виникає право роздільної приватної власності подружжя1, тобто має місце трансформація одного об'єкта цієї власності в інший. Однак оскільки така трансформація сталася за час шлюбу, то відповідно до ч. 2 ст. 60 СК та ст. ЗО ЦПК тягар доказування відсутності спільності майна подружжя лягає на того, хто оспорює це. Така особа має довести, що спірну річ вона придбала за кошти, що належать їй особисто.
  Говорячи про майно, набуте на підставі договору дарування, треба розрізняти майно, яке подароване дружині та чоловіку, й те, що подароване одному з них. Наприклад, речі, подаровані подружжю у зв'язку з їх весіллям, належать їм на праві спільної сумісної власності, за винятком речей індивідуального користування.
  Частина 2 коментованої статті, що визначає правовий режим речей індивідуального користування кожного з подружжя, на відміну від ст. 24 КпШС, передбачає, що особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
  Роздільною приватною власністю дружини, чоловіка є також премії, нагороди, що не обумовлені характером праці й одержані за особисті заслуги. Водночас другий абзац ч. З статті, що коментується, передбачає, що суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (веденням домашнього господарства, вихованням дітей тощо) сприяв її одержанню. Роздільною приватною власністю дружини, чоловіка