тя правового режиму майна подружжя дає І. Жилінкова, яка вважає, що він може бути охарактеризований як порядок регулювання майнових відносин дружини і чоловіка, який виникає внаслідок дій комплексу правових способів (дозволів, заборон, позитивних зобов'язань тощо) і визначає зміст їх майнових прав та обов'язків2.
  Сімейний кодекс, на відміну від КлШС, регулюючи відносини подружжя з приводу належного їм майна, насамперед регулює відносини з приводу їх роздільної приватної власності, а потім — відносини, пов'язані зі спільною сумісною власністю подружжя. Такий підхід, як слушно зазначає Т. Ариванюк, певною мірою є нелогічним, оскільки особливістю прав подружжя на майно у першу чергу є його спільність, а не роздільність3. Крім того, у коментованій статті роздільна приватна власність подружжя визначається як особиста приватна власність чоловіка, дружини. Ця назва неточна, оскільки право особистої власності і право приватної власності — це різні правові категорії. Чинна Конституція не містить поняття "особиста власність". Воно замінене поняттям "приватна власність" (ст. 41 Конституції; ч. 4 ст. 2 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про власність"). Тому правильніше говорити про роздільну приватну власність та роздільне майно подружжя.
  У статті, що коментується, не наведені ознаки, які давали б можливість відмежувати роздільну власність подружжя від їх спільної сумісної власності. У ній лише перелічені види особистої приватної власності подружжя. Ця стаття, на відміну від ст. 24 КпШС, містить більш детальний перелік підстав виникнення права особистої приватної власності подружжя (правильніше було б вживати, як вже зазначалося, поняття роздільної приватної власності) і передбачає деякі новели, пов'язані з регулюванням зазначених відносин. Зокрема, до особистої приватної власності дружини, чоловіка віднесено не тільки майно,