речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
  3. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.
  Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв ЇЇ одержанню.
  4. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.
  5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням.
  6. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
  7. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
  Між подружжям, як вже зазначалося, виникають не тільки особисті немайнові, а й майнові правовідносини.
  Норми сімейного законодавства регулюють відносини подружжя з приводу належного їм майна та взаємного утримання (аліментні відносини).
  При регулюванні відносин подружжя з приводу належного їм майна застосовуються два правові режими майна — законний та договірний. Правовий режим можна охарактеризувати як порядок регулювання, що дістав вияв у комплексі правових засобів, які характеризують особливе поєднання дозволів, заборон, а також позитивних зобов'язань, що взаємодіють між собою і відзначаються особливою спрямованістю правового регулювання1. Майже таке саме визначення поняття