не проживав у цій квартирі (будинку). Ч. 4 ст. 156 ЖК встановлює, що навіть припинення сімейних відносин з власником квартири (будинку) не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користування житловим приміщенням. Якщо ж дружина і чоловік проживали у квартирі (будинку), яка належить їм на праві спільної сумісної власності, то ніхто з них не може бути позбавлений права користування житловим приміщенням у цій квартирі (будинку).
  Ст. 63 СК передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦК при здійсненні права спільної сумісної власності співвласники спільно володіють та користуються спільним майном, якщо інше не передбачене домовленістю між ними. Отже, положення ч. 1 ст. 119 СК про можливість за рішенням суду встановити для подружжя режим окремого проживання суперечить ч. 1 ст. 33 Конституції, ч. 1 статті, що коментується, статтям 64 і 156 ЖК, ст. 63 СК та ч. 1 ст. 369 ЦК. Крім того, у разі встановлення режиму окремого проживання для подружжя настають такі самі правові наслідки, що й при розлученні (ч. 2 ст. 120 СК), але без відповідної постанови РАЦСу або рішення суду про розлучення (докладніше про це див. коментар до ст. 119).
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Глава 7 Право особистої приватної власності дружини та чоловіка
  
  Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
  І. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
  1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
  2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
  3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
  2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка