до ст. 3).
  Частина 2 статті, що коментується, передбачає право подружжя вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. У цьому разі шлюбні відносини треба тлумачити у широкому смислі, тобто не лише як біологічні, а й як моральні та правові. Норми права не можуть регулювати біологічні шлюбні відносини і не можуть сприяти їх підтриманню. Вони можуть лише сприяти розвитку та додержанню вимог норм моралі у шлюбних відносинах, а також певною мірою ре-гулювати останні, передбачаючи особисті немайнові та майнові права подружжя.
  Частина 3 передбачає право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Однак праву одного з подружжя припинити шлюбні відносини не відповідає обов'язок другого з по-дружжя припинити такі відносини зі своїм чоловіком або дружиною. Тому право на припинення шлюбних відносин є не суб'єктивним правом кожного з подружжя, а елементом (складовою) його сімейної правоздатності. Суб'єктивним правом воно може бути лише за наявності певних юридичних фактів, наприклад, якщо одного з подружжя буде визнано недієздатним (див. коментар до ст. 107), а також інших юридичних фактів (див. коментар до ст. 112).
  Частина 4 забороняє примушування до припинення та до збереження шлюбних відносин, у тому числі до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, і встановлює, що ці дії є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і можуть мати наслідки, передбачені законом. Ці положення певною мірою переплітаються з положенням ч. 2 ст. 1 Закону України від 15 листопада 2001 р. "Про попередження насильства в сім'ї", відповідно до якого насильство в сім'ї — це будь-які умисні дії фізичної, сексуальної, психічної або економічної спрямованості одного члена сім'ї щодо іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні