49 Конституції, що може бути підставою для відшкодування не тільки моральної, а й матеріальної шкоди (витрати на лікування тощо), якщо вона буде доведена (ст. 440 ЦК 1963 р.; ст. 1166 ЦК 2003 р.).
  Праву дружини на материнство до зачаття дитини не відповідає обов'язок чоловіка щодо цього зачаття. Небажання чоловіка мати дитину або його нездатність до її зачаття не є протиправною поведінкою. Невиконання ж передбаченого законом обов'язку завжди протиправне. Тому не можна погодитися з І. Бірюковим, який вважає, що право на материнство є суб'єктивним сімейним правом, і не розмежовує право на материнство як елемент правоздатності, що е одним з прав на створення сім'ї (ст. 4 СК) і належить жінці незалежно від того, перебуває вона у шлюбі чи ні, і як суб'єктивне право дружини на материнство, яке виникає у неї у разі зачаття дитини і якому відповідає певний обов'язок чоловіка1.
  Суб'єктивне право дружини на материнство є відносним сімейним правом і має абсолютний характер захисту від порушення з боку третіх осіб2. Цьому праву відповідає низка обов'язків чоловіка. Вагітній дружині мають бути створені в сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини. Так, дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досягнення дитиною трьох років, а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, — до досягнення нею шести років (див. коментар до ст. 84). Тому суб'єктивне право дружини на материнство є не тільки сімейним особистим немайновим правом, а й сімейним суб'єктивним майновим правом. Дружині-матері мають бути створені в сім'ї умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав та обов'язків. Це право тісно пов'язане з правом дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань