анізації», «об'єднання громадян», «об'єднання підприємств» тощо, втім жоден з цих термінів не може бути застосований до адвокатури. Проект Закону «Про адвокатуру», поданий до Верховної Ради у 1992 році, визначав адвокатуру як «незалежний правовий Інститут».
  Адвокатура - поняття узагальнююче, яке не ототожнюється з поняттям адвокатури як об'єднання - юридичної особи. В Конституції України не визначено її правовий статус, але з окреслених у ній завдань адвокатури можна зробити висновок, що остання є одним з інститутів правової системи держави, який виконує завдання, без здійснення котрих функціонування цієї системи неможливе. При цьому адвокатура не належить до жодної з гілок влади, передбачених ст. 6 Конституції України, і в певному сенсі має відігравати роль «дружнього посередника» між державою та/або іншими суб'єктами права в громадянському суспільстві.
  Основні положення про роль адвокатів, прийняті УТІТ Конгресом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 року, звертають увагу на необхідність забезпечення прав людини І основних свобод та ефективну можливість користуватися юридичною допомогою, здійснюваною незалежною юридичною професією, при цьому встановлюється, що професійні асоціації адвокатів забезпечують юридичну допомогу для всіх, хто має в ній потребу, І кооперуються з урядом та іншими інститутами для досягнення цілей правосуддя й суспільного інтересу.
  Визнавши адвокатуру об'єднанням, законодавець характеризує його як професійне і водночас громадське. Слід зазначити, що здебільшого і раніше колегії адвокатів розглядались як громадські організації з огляду на притаманні таким організаціям ознаки: добровільність об'єднання громадян, єдність здійснюваних ними цілей, спільні інтереси, самоврядування, недержавний характер організації, незалежність від державних органів тощо. Разом з тим є досить серйозні відмінності адвокатури від громадської організації,