у притягнення до кримінальної відповідальності осіб за заздалегідь не обіцяні переховування злочинця і приховання злочину (див. ч.1 ст.396 КК), а також за недонесення про злочин. Хоча вказані особи не є співучасниками, але спільне розслідування і подальший розгляд цих діянь у одній справі сприяє повноті і всебічності розслідування та судового розгляду.
  На практиці також досить поширене об'єднання справ про службову недбалість (див. ст.367 КК) зі справою про злочин, вчиненню якого така недбалість сприяла.
  4. За правилами, передбаченими у ч.2 коментованої статті, виділення справи можливе у випадках, викликаних необхідністю, і коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження і вирішення справи.
  Питання про таку необхідність постає:
  - коли у справі притягнуто кількох обвинувачених, а підстави до її зупинення стосуються не всіх (слідчий, прокурор або суд можуть виділити справу і зупинити провадження у справі стосовно окремих обвинувачених, підсудних - у разі коли їх місцезнаходження невідоме або коли їх психічне або інше тяжке захворювання перешкоджає провадженню у справі) (див. коментар до ст.206, 249, 280 КПК);
  - якщо розслідування справи у повному обсязі у наданий законом строк тримання обвинуваченого під вартою закінчити неможливе і якщо відсутні підстави для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення (у цьому випадку справа в частині нерозслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку - дивч.3 ст.156 КПК);
  - коли суд під час судового розгляду порушує справу