або іншу мову, якою він володіє.
  1. Засада державної мови судочинства є проявом високої поваги до людини, її прав і свобод. Вона повністю вписується в ідею правової держави. Але крім цієї політико-етичної норми, вона має значення підґрунтя для додержання інших засад судочинства, бо забезпечує рівність громадян перед законом і судом, право на захист від обвинувачення, повноту і всебічність дослідження матеріалів справи, належну реалізацію учасниками процесу своїх прав і виконання ними процесуальних обов'язків, що в цілому сприяє встановленню істини в справі. Слід зазначити, що таким чином забезпечується більш ефективне здійснення виховної функції судочинства.
  2. Закріплена у ст.19 засада ґрунтується на Конституції України (див. ст.10), на міжнародних документах, до яких у встановленому порядку приєдналася Україна, зокрема на Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р. (див. ст.14) та Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. (дивст.6), а також на Законі України "Про мови в Українській РСР" від 28 жовтня 1989 р.
  3. Коментована засада характеризується трьома правилами:
  - судочинство в Україні провадиться державною українською мовою;
  - як виняток, воно може провадитися мовою більшості населення даної місцевості;
  - особи, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечуються правом давати показання, заявляти клопотання, робити заяви, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача.
  Особа підпадає під визначення такої, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, якщо вона не може добре розуміти цю мову і вільно спілкуватися нею.
  4. Службові особи державних органів і установ, зокрема суд, прокуратура,