ає, що ні обвинувачення, ні захист не можуть брати на себе будь-якої за змістом чи формою частки суддівської функції розгляду справи, а суд, у свою чергу ні в якому разі не може брати на себе функцію обвинувачення або захисту. В той же час передбачається, що між обвинуваченням і захистом відбувається у процесі професійний спір, а тому жодна із сторін не може перебирати на себе функцій іншої.
  6. Обвинувачення в суді від імені держави здійснює прокурор (державний обвинувач), яким за роз'ясненням, даним у п.6 ст.32 КПК, може бути прокурор за посадою будь-якого рангу, рівня і сфери діяльності, його заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції. Підтримувати обвинувачення від свого імені особисто або через свого представника може потерпілий у справах, у яких притягнення до кримінальної відповідальності настає не інакше як за скаргою потерпілого, або в разі відмови прокурора від обвинувачення (див. ч.2 ст.267 КПК).
  7. Законодавець підкреслює, що захист підсудного здійснює сам підсудний, бо це він робить обов'язково і у всіх без винятку випадках, незалежно від форми захисту, яку він обирає - від щирого каяття до повної відмови давати показання (він не зобов'язаний доводити свою невинуватість).
  Захист також здійснюють запрошені або призначені захисники, характеристику яких дано в ст.44 КПК та коментарі до неї, і законні представники підсудного (див. п.10 ст.32 КПК).
  8. Зазначені у ч.5 ст.16-1 особи беруть участь у судовому засіданні як рівноправні сторони (див. п.3 коментаря до цієї статті), а це означає, що кожна з них користується однаковими і рівними правами на заявлення відводів і клопотань, у дослідженні зібраних доказів, можливостями надання нових доказів та у доказуванні правильності