рою, які не встановлені відповідним приписом Конституції і чинного законодавства, за будь яких умов не допускається.
  3. Встановити наявність або відсутність у діянні особи передбачених Кримінальним кодексом ознак складу злочину, тобто визнати особу винною у вчиненні злочину і на цій підставі піддати кримінальному покаранню може лише суд у своєму вироку по справі.
  4. Ч.2 коментованої статті за своєю сутністю є формою втілення у кримінально-процесуальне законодавство закріпленої у ч.1 ст.62 Конституції України презумпції невинуватості. У відповідності з цим особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
  Юридичний зміст цієї засади становлять: 1) ніхто не зобов'язаний доводити свою винуватість у вчиненні злочину або меншу винуватість, або наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність особи; 2) обов'язок доведення винуватості особи покладено на слідчого, прокурора, а у справах приватного обвинувачення - на потерпілого чи його представника; 3) заборонено перекладати обов'язок доведення на обвинуваченого, домагатися його показань шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів; 4) обвинувачення не може ґрунтуватися на засадах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; 5) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь; 6) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину в юридичному відношенні означає його невинуватість і тягне за собою закриття кримінальної справи на досудовому слідстві і постановлення виправдувального вироку в стадії судового розгляду; 7) факт притягнення особи до участі у справі як підозрюваної, обвинуваченої, підсудної, обрання