нення від кримінальної відповідальності.
  2. Ст.49 КК передбачає два види строків давності: диференційований, тривалість якого залежить від тяжкості вчиненого злочину (див. ч.1 ст.49 КК), та загальний для всіх злочинів 15-річний строк для осіб, що переховуються від слідства і суду (див. ч.2 ст.49 КК).
  Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки (див. ч.1 ст.49 КК):
  - два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
  - три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;
  - п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
  - десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
  - п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
  Строки давності для звільнення від кримінальної відповідальності особам, які вчинили злочини в неповнолітньому віці, скорочено на третину порівняно зі строками, які визначені для подібних випадків дорослим у ст.49 КК.
  Ч.2 ст.106 КК встановлює такі строки давності для осіб, які вчинили злочин у віці до 18-ти років: два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості; п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; сім років - у разі вчинення тяжкого злочину і десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
  3. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду (див. ч.2 ст.49 КК) або переривається, якщо до закінчення строків давності особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин (див. ч.3 ст.49 КК).
  Під ухиленням від слідства та суду розуміють будь-які умисні дії, що