ед'явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі.
  Показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.
  
  
  1. Показання обвинуваченого - усне повідомлення особи, притягнутої як обвинуваченого у даній справі, про обставини, що підлягають доказуванню, і дається добровільно на допиті в установленому законом порядку.
  2. Процесуальне положення обвинуваченого як учасника кримінально-процесуальної діяльності має специфічну природу, оскільки це особа, яка може бути визнана винною і піддана покаранню.
  3. Для обвинуваченого передбачений не обов'язок, а право давати показання. При особливій заінтересованості обвинуваченого в результатах справи передбачається добровільність дачі ним показань. Тільки за такої умови можна говорити про достовірність повідомлених ним даних. Навпаки, примусовий порядок отримання показань обвинуваченого в кожному випадку дає підстави для визнання їх недостовірними.
  4. Звільнення обвинуваченого від відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань пояснюється головним чином інтересами правильної організації захисту. Водночас надання йому права на дачу показань свідчить про те, що дача неправдивих показань входить у зміст права обвинуваченого на захист.
  5. Заперечення щодо права обвинуваченого давати будь-які показання по суті справи є результатом змішування правових і моральних норм поведінки обвинуваченого. З огляду на це не можна факт дачі обвинуваченим неправдивих показань розцінювати як обставину, що обтяжує покарання. Вичерпний перелік таких