сь на підставі вимог, зазначених у 1_200ст.166-171 та в 1_354ст.308 КПК.
  3. На допит як потерпілий може бути викликана лише особа, яка постановою органів досудового слідства, судді чи ухвалою суду визнана потерпілою.
  4. За кримінально-процесуальною природою показання потерпілого багато в чому схожі з показаннями свідка.
  5. Дача показань потерпілим - це його право, а не обов'язок (1_62див. ч.3 ст.49 КПК), він несе відповідальність лише за дачу завідомо неправдивих показань.
  6. Предметом показань потерпілого можуть бути будь-які обставини, встановлення яких необхідне для правильного вирішення справи. Закон (див. ч.2 ст.72 КПК) вказує, що до цих обставин входять і взаємовідносини потерпілого з підозрюваним, обвинуваченим. Встановлення таких взаємовідносин може допомогти поновити картину події, яка відбувалася.
  Зміст показань потерпілого має певні особливості. Вони в більшості випадків пов'язані з обставинами злочинного посягання (місцем, часом, способом вчинення злочину, особою, що його вчинила, та ін.). Значним може бути і обсяг відомостей про фактичні обставини справи, які відомі лише потерпілому і особі, що вчинила злочин (наприклад, коли злочинне посягання здійснювалось у відсутності інших осіб).
  7. Думки і припущення потерпілого, повідомлені ним при допиті, є невід'ємною частиною його показань. Вони повинні бути зафіксовані в протоколі допиту і підлягають обов'язковій перевірці в процесі доказування.
  8. Тактовність поведінки особи, яка проводить допит, має велике значення при допиті будь-якої особи, а потерпілого - особливо, оскільки не можна забувати про те, що саме йому заподіяно шкоду злочином. Порушення цієї вимоги може не лише перешкоджати одержанню необхідної інформації, а й негативно впливати на престиж в цілому правоохоронних