егламентують поведінку учасників слідчої дії (коло осіб-учасників; гарантії прав та законних інтересів учасників слідчої дії; сутність пізнавально-пошукових операцій та умови, що забезпечують їх ефективність);
  - заходи процесуального примусу, застосування яких є можливим для того, щоб примусити учасників слідчих дій до виконання покладених на них обов'язків;
  - правила посвідчення й фіксації результатів та ходу слідчих дій в процесуальних актах.
  Посвідчення і фіксація не є тотожними поняттями. Фіксація доказової інформації у встановленій процесуальній формі передбачає складання слідчим (дізнавачем) протоколів слідчих дій (1_106див. ст.85 КПК), постанов про приєднання до справи предметів і документів (1_160див. ст.130 КПК), застосування стенографії, фото- і кінозйомки, звуко- і відеозапису, виготовлення планів, схем, зліпків та відбитків слідів (див. 1_106ч.4 ст.85,1_107 ст.85-1, 1_10885-2, 1_142ч.6 ст.114 КПК). Під посвідчувальним процесом розуміються заходи, що спеціально застосовуються слідчим (дізнавачем) та іншими учасниками процесу для підтвердження факту, змісту й результатів дій, дійсності матеріальних об'єктів, цілісності упакувань, відсутності доступу в приміщення чи сховище та ін. з метою спрощення і надійності доказування посвідчених даних у ході наступного розслідування і судового розгляду справи (накладення пломб, печаток; нумерування матеріальних носіїв інформації; посвідчення ходу і результатів слідчих дій підписами слідчого і понятих тощо).
  З питанням фіксації результатів проведення слідчих дій пов'язана проблема так званої "об'єктивізації" доказування і похідна від неї - регламентація використання в доказуванні науково-технічних засобів. У юридичній літературі під об'єктивізацією розуміється діяльність учасників досудового