іну "подання доказів" слід вважати умовним, оскільки докази формуються у ході кримінально-процесуальної діяльності;
  - слідчий, прокурор і суд, у справах, які перебувають у їх провадженні, вправі доручити підрозділам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести відповідні оперативно-розшукові заходи, результати яких за певних умов можуть бути доказами у кримінальній справі.
  Важливого значення при складанні оперативним працівником протоколів із відповідними додатками, які згідно з ч.2 ст.65 КПК є видом доказів, набуває розуміння фіксації не тільки як закріплення у певній процедурній формі самих результатів пізнання фактичних даних, але й конкретних дій з їх виявлення. Тобто, у протоколі повинні знайти відображення підстави проведення і характер вказаних дій; умови і порядок їх проведення; засоби і способи, що застосовувались для виявлення й закріплення фактичних даних, які мають значення для вирішення питання щодо допустимості доказів, тощо.
  Визначені у ст.66 КПК способи отримання доказів не підлягають поширювальному тлумаченню. Використання як доказів результатів усіх інших дій слід визнати недопустимим у кримінальному процесі. Це, зокрема, стосується використання так званих "нетрадиційних методів" отримання доказів, тобто таких, що не відповідають критеріям наукової достовірності, не є загальновідомими, не отримали закріплення у нормах КПК, а тому не мають і юридичної сили (застосування поліграфа, допит під гіпнозом, використання екстрасенсорних здібностей людини тощо). Останні за необхідності можуть розглядатись лише як непроцесуальний (тактичний) варіант для пошуку джерел фактичних даних, які матимуть доказове значення за умови чіткого виконання вимог 1_29ч.3 ст.22 КПК.
  3. Серед способів збирання доказів слідчі та судові дії