1. Кримінально-процесуальне доказування традиційно розглядають як практичну діяльність уповноважених законом суб'єктів, яка відбувається в особливій процесуальній формі, шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів.
  Отже, збирання доказів є одним з органічно зв'язаних елементів доказування. Структуру збирання доказів у процесуальних джерелах розглядають як врегульовану КПК діяльність уповноважених суб'єктів по виявленню й фіксації у процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або інших фактичних даних, що мають доказове значення.
  Процесуальне закріплення фактичних даних є необхідним елементом будь-якої слідчої дії, що проводиться з метою збирання чи перевірки доказів. Без процесуальної фіксації (закріплення) пізнаних фактичних даних, а також дій з їх виявлення неможливо сформувати судовий доказ. Отримана суб'єктом доказування інформація у вигляді матеріальних або ідеальних образів може бути використана в доказуванні лише після приведення її у встановлену законом форму. Тому фіксація доказової інформації є обов'язковим елементом процесу збирання доказів і складається із системи дій по процесуальному закріпленню фактичних даних, що мають значення для правильного вирішення справи.
  Слід також визнати слушною думку вчених щодо умовності застосування терміну "збирання доказів". Готових доказів у природі не існує, тому суб'єкт доказування у ході провадження слідчих дій, відшукуючи інформацію (сліди злочину), що відноситься до справи, і фіксуючи її у процесуальних актах, швидше формує докази.
  Необхідним елементом збирання доказів є також правозабезпечувальні заходи, тобто наділені правовою формою дії, за допомогою яких орган дізнання, слідчий, прокурор і суд забезпечують можливість реалізації прав, наданих