слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.
  
  
  1. Сучасна методологія доказування в кримінальному процесі не допускає прийняття процесуальних рішень "на віру", або без належного фактичного та логічного обґрунтування. Своєрідними аргументами в кримінально-процесуальному доказуванні, що характеризують етап опосередкованого пізнання у кримінальному процесі, виступають лише докази. Використання для вирішення завдань доказування усіх інших матеріалів є неправомірним.
  2. Поняття доказу в кримінальному процесі визначається більшістю вчених як органічна єдність фактичних даних та їх процесуальних джерел, що має для усіх суб'єктів кримінального процесу єдине правове значення для встановлення обставин предмета доказування (1_84див. ст.64,1_30 23 КПК). Причому фактичні дані характеризують змістовний бік доказу, у той час як їх процесуальне джерело характеризує доказ із боку кримінально-процесуальної форми.
  3. Під "фактичними даними" розуміють не самі факти об'єктивної дійсності, які "приєднати" до справи неможливо, а відомості про них. Власне кажучи, фактами для суб'єкта доказування стають тільки ті події та явища об'єктивної дійсності, які він сам виділив за їх зв'язок із вчиненим злочином, і вони здатні підтверджувати або спростовувати обставини предмета доказування тощо.
  4. У ч.2 ст.65 наводиться перелік процесуальних джерел, який не може бути зміненим. Треба відрізняти поняття "джерело фактичних даних" та "джерело доказів", які не завжди співпадають і можуть мати різні правові наслідки. Зокрема, фактичні дані, отримані із джерел, що не передбачені ч.2 ст.65 КПК, не можуть бути використані у доказуванні