років давності.
  До направлення кримінальної справи до суду особі повинно бути роз'яснено сутність обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.
  Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо обвинувачений, підсудний проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
  Прокурор або слідчий в разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках, передбачених у частині першій статті 7-1 цього Кодексу, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги - з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права, передбачені цим Кодексом.
  1. У коментованій статті закріплені положення, які регулюють порядок декриміналізації діянь, що містять ознаки злочину. Йдеться про загальні положення порядку закриття кримінальних справ за так званими нереабілітуючими обставинами: у зв'язку з дійовим каяттям (див. коментар до ст.7-2 КПК); примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим (див. ст.8 КПК); застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому ст.447 цього Кодексу (див. ст.9 КПК); передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (див. ст.10 КПК) та у зв'язку із закінченням строків давності (див. ст.11-1 КПК).
  2. Оскільки особу, яка вчинила злочин, винною може визнати тільки суд, то і закрити справу з названих підстав може тільки суд (див. ч.2 ст.44 КК).
  Порядок закриття справ за вказаними підставами передбачає необхідність:
  - притягнення особи як обвинуваченого та роз'яснення суті обвинувачення