чиненні злочину і мотиви злочину. Перш за все слід підкреслити, що хоча в літературі поняття "вина" і "винність" ("винуватість") інколи ототожнюють при розробці проблем доказування, все ж таки вони є різними за смислом. Винність є однією із передбачених 4_600_11ст.11 КК України загальних ознак злочину (дія або бездіяльність), а тому і в кримінально-процесуальному відношенні, зокрема, вимагається доведення наявності і форми вираження цієї ознаки в діях обвинуваченого. Враховуючи те, що в чинному кримінальному кодексі України послідовно втілюється принцип суб'єктивного інкримінування, згідно з яким злочином може визнаватись діяння лише за наявності вини (4_600_23див. ст.23 КК), а особа може визнаватися винною у скоєнні злочину за наявності у неї певного психічного ставлення до вчинюваного діяння та його наслідків (у формі умислу чи необережності, які в свою чергу знаходять прояв у двох видах: умисел - прямий і непрямий, необережність - самовпевненість і недбалість (4_600_24див. ст.24, 4_600_2525 КК), тому термін "винність" у п.2 ст.64 КПК необхідно вживати у значенні "вина", що більш узгоджено відповідатиме функціональному призначенню даної норми.
  Вина реально існує тільки у названих формах і видах, поза ними її немає. Відсутність вини тягне за собою закриття кримінальної справи за реабілітуючими обставинами (1_6див. п.2 ч.1 ст.6 КПК). Конкретний зміст вини окремих видів злочинів визначається їх складами, що передбачені нормами Особливої частини Кримінального кодексу.
  Як відомо, вина має психологічну природу, тому її встановлення носить характер логічного висновку на підставі доведених інших, "фізичних" фактів у справі. Особливого значення при цьому набуває вміння робити логічні висновки, використовуючи побічні докази, у тому числі "негативні