ть у справі. Такі особи можуть бути заінтересованими, щоб до складу суду входили упереджені судді, бо підсудному бажано бути виправданим, незважаючи на його винність, а обвинувачу чи цивільному позивачу бажане винесення обвинувального вироку, навіть якщо винність підсудного викликає сумнів. Публічність даного інституту необхідна тому, що відсутність довіри суспільства до судді підриває сприйняття справедливості рішень суду, знижує силу кримінальної репресії.
  Це може мати місце в силу особистого ставлення судді до обставин кримінальної справи:
  - коли суддя або народний засідатель беруть участь у справі як сторона, діє правило, згідно з яким ніхто не може бути суддею у власній справі - чи-то потерпілий, цивільний відповідач чи цивільний позивач. Важко також очікувати неупередженість від судді чи народного засідателя, коли хто-небудь із учасників процесу є їхніми родичами або родичами слідчого, особи, яка проводила дізнання, обвинувача, обвинуваченого;
  - чинний кримінально-процесуальний закон виходить із того, що чіткий розподіл основних функцій у процесі (обвинувачення, захист і вирішення справи по суті) є гарантією всебічності, повноти і об'єктивності дослідження обставин справи. Тому вимога щодо недопущення суміщення в особі одного суб'єкта різних процесуальних ролей є принциповою. Інакше це приводило б до послаблення суддівської неупередженості. Отже, якщо суддя або народний засідатель брали участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, дізнавач, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільний позивач або цивільний відповідач, то це є безумовною підставою для їх відводу у справі;
  - свідок є незамінним, оскільки його показання обумовлюються подією, яка є предметом розслідування чи судового