єктивних обставин справи, що дасть змогу суду визначити злочинцю обґрунтовану і справедливу міру покарання.
  Усі дії компетентних суб'єктів, спрямовані на реалізацію встановлених цією статтею обов'язків, повинні здійснюватись у повному об'ємі та у суворій відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону, оскільки згідно з ч.3 ст.62 Конституції України "Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях".
  
  Стаття 5. Недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом
  Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.
  1. П.1 ч.3 ст.129 Конституції України визначає законність як одну із основних засад судочинства в Україні. Норма, що міститься у ст.5 КПК, є однією з форм втілення цього конституційного положення в національне законодавство. Приписи коментованої статті спрямовані на запобігання притягненню до кримінальної відповідальності осіб, невинних у вчиненні злочину, що, відповідно до ст.2 КПК, є одним із завдань кримінального судочинства України. Це завдання може бути вирішене лише на основі неухильного додержання при провадженні в кримінальній справі норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства.
  2. Підставою для притягнення до відповідальності особи як обвинуваченого відповідно до ст.131 КПК (див. коментар) є наявність достатніх доказів, які вказують на вчинення саме цією особою злочину, в якому вона обвинувачується.
  Загальний порядок притягнення особи як обвинуваченого та певні його особливості встановлюються у ст.132, 133, 140-142, 144, 251, 426, 430 і 438 КПК (див. коментарі).
  3. Ст.2 КПК серед завдань кримінального судочинства визначає гарантування