ченим і його захисником (див. ч.3 ст.140, ст.145 КПК); окремим зазначенням у постанові про пред'явлення обвинувачення, ствердженим підписом обвинуваченого, про роз'яснення йому його прав (див. ч.2 ст.142 КПК); порядком подальшої зміни і доповнення обвинувачення (див. ст.141 КПК).
  6. Обвинувачений має право давати показання з приводу пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання. Цим правом обвинувачений, як правило, користується під час його допиту (див. коментар до ст.143 КПК). У практиці розповсюджені випадки, коли особа залучається до кримінального процесу спочатку як свідок; під час допиту їй задаються слідчим запитання, відповіді на які викривають цю особу у вчиненні злочину. У таких випадках особа вправі відмовитися давати показання на запитання на підставі ст.63 Конституції України, яка звільняє особу від юридичної відповідальності за відмову давати показання або пояснення стосовно себе, членів сім'ї чи близьких родичів. Отже, таку особу не можна змусити свідчити проти себе та зазначеного вище кола осіб.
  7. Відмову обвинуваченого давати показання щодо пред'явленого йому обвинувачення і відповідати на запитання не можна розглядати як доказ його вини у вчиненні злочину. Обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Органи, що ведуть процес, зобов'язані самі вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. При цьому вони не вправі перекладати обов'язок доказування вини чи невинуватості на обвинуваченого, їм забороняється домагатись показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (див. ст.22).
  8. Обвинувачений має право мати захисника і йому забезпечується побачення з ним до першого допиту.