за небезпечні думки, а за закінчене суспільно небезпечне діяння, коли сам по собі факт проявленої зовні і доведеної до відома потерпілого погрози визнається посяганням на певні соціальні цінності - життя особи, її власність, громадську безпеку тощо.
  Не є виявленням наміру передбачені КК діяння, формою вчинення яких є різноманітні публічні заклики (див. ч. 2 ст. 109, статті 110, 436). Такого роду діяння, вчинювані у формі написання і проголошення слів, фраз, промов, утворюють самостійні посягання на відповідні об'єкти кримінально-правової охорони. Передбачені чинним КК випадки кримінально караних погроз і закликів є прикладом обмеження на законодавчому рівні конституційного права особи на вільне вираження своїх поглядів і переконань, яке допускається, зокрема, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, для захисту прав інших людей, для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
  Конституція України (ст. 34).
  Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р. (статті 18, 19).
  Постанова ПВС від 27 березня 1992 р. № 3 «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» (п. 19).
  Постанова ПВС від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (пункти 6-8).
  Постанова ПВС від 7 липня 1995 р. № 9 «Про судову практику в справах про бандитизм» (п. 3).
  Постанова ПВС від 26 лютого 1999 р. № 2 «Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил» (пункти 14, 15).
  Постанова ПВС «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3 (пункти 22, 23, 26).
  Постанова