редній злочинній діяльності, при вчиненні злочину однією особою і співучасті у злочині, при посередньому виконанні, при вчиненні злочину і причетності до злочину, при вчиненні одиничного злочину і множинності злочинів. Усі ці особливості мають бути враховані при визначенні того чи іншого діяння як злочинного.
  КК прямо визначає перелік діянь, які не визнаються злочинами. До них віднесені:
  а) дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11);
  б) готування до злочину невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 14); готування до злочину або замах на злочин, від доведення яких до кінця особа добровільно відмовилася (статті 17 і 31);
  в) діяння, вчинене за обставин, що виключають його злочинність (статті 36-43);
  г) деякі інші види діянь (ч. 4 ст. 331, ч. 2 ст. 385 і ч. 2 ст. 396).
  Під дією у КК розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.
  Бездіяльність є пасивною поведінкою, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків; крім того, обов'язковою ознакою бездіяльності є наявність спеціального обов'язку і реальної можливості запобігти відповідним наслідкам. Наприклад, неповідомлення відповідних державних органів особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі з метою попередження чи розкриття її злочинної діяльності (ст. 43), про підготовку учасників групи до диверсії, за умови реальної можливості зробити таке повідомлення, є злочинною бездіяльністю, а невиконання службовою особою дій, які вона за