ий розраховує у будь-який момент загальмувати й уникнути небажаних наслідків, але не встигає цього зробити і завдає середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень пішоходу.
  При визначенні злочинної самовпевненості закон не вказує на усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння. Однак це не означає, що винний не розуміє своїх дій (бездіяльності). Він усвідомлює їх потенційну суспільну небезпеку і вважає, що подібна його поведінка хоча і може викликати небезпечні наслідки, у цьому конкретному випадку не призведе до такого результату.
  3. Інтелектуальний момент злочинної недбалості полягає в тому, що особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
  Вольовий момент злочинної недбалості вказує на реальну можливість винного передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, але незважаючи на це, він не активізує свої психічні сили і здібності для вчинення вольових дій, необхідних для запобігання таким наслідкам.
  При визначенні психічного ставлення особи до наслідків своїх дій (бездіяльності) у випадках злочинної недбалості закон зазначає, що особа «повинна була» і «могла їх передбачити». Відповідно до наведеної формули для вирішення питання про те, чи повинен і міг винний передбачити настання наслідків, теорія кримінального права, прокурорсько-слідча і судова практика використовують два критерії - об'єктивний і суб'єктивний.
  Об'єктивний критерій злочинної недбалості здебільшого має нормативний характер і означає обов'язок суб'єкта (особа повинна була) передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Цей обов'язок ґрунтується на законі і визначається у спеціальних правилах (інструкціях, положеннях) або договорах відповідно до посадового статусу працівника, його професійних функцій, технічних і побутових умов, стосунків з іншими особами,