і суспільної небезпеки, а встановлення за них кримінальної відповідальності означало б стирання меж між правом і мораллю, суперечило б здоровому глузду і загальновідомим законам розвитку природи.
  5. Закон (частини 2 і 3 ст. 15) виділяє закінчений і незакінчений замахи на злочин. В основу цього поділу законодавцем покладено суб'єктивний критерій - власне уявлення суб'єкта про ступінь завершеності вчинюваного ним суспільно небезпечного діяння. Закінченим є замах, при якому суб'єкт зробив усе, що вважав за необхідне, однак злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від його волі (наприклад, особа з метою вбивства стріляє у потерпілого і, вважаючи, що мети досягнуто, залишає його на місці злочину, а згодом життя потерпілого рятується). При незакінченому замаху винний, хоч і безпосередньо спрямовує свої зусилля на вчинення злочину, не робить всього того, що вважає за необхідне для досягнення злочинного результату, усвідомлює неповноту вчинення своїх дій і необхідність їх продовження (наприклад, винного, який таємно вилучив у квартирі чуже майно, затримують при виході з неї").
  За умови рівності всіх інших обставин закінчений замах зазвичай розглядається як більш суспільно небезпечне діяння, ніж незакінчений, що має знаходити відображення при призначенні винному покарання. Поділ замаху на закінчений і незакінчений має значення для вирішення питань, пов'язаних з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця (див. коментар до ст. 17).
  Стаття 16. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин
  Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.
  1. Згідно зі ст. 2 підставою кримінальної відповідальності є наявність у діянні особи складу злочину.