озуміється зовнішній прояв тим чи іншим способом (усно; письмово, за допомогою конклюдентних дій тощо) на-міру особи вчинити злочин, проте без реальних дій, спрямованих на реалізацію цього наміру. Хоч виявлення наміру є зовнішнім виявом внутрішніх психічних процесів, чинне законодавство не встановлює караність такої поведінки. Вважається, щй думки, бажання, наміри, ідеї, не підкріплені реальними злочинними діяннями особи, не здатні заподіяти шкоди охоронюваним законом соціальним цін" ностям. Закріплений у КК підхід про безкарність виявлення наміру грунтується на відомих ще римському праву тезах nullum crimen sine actus (немає злочину без вчинення дії), cogitationis poenam пето patitur (думки не караються), враховує конституційне положення про право кожного на свободу .думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
  Від виявлення наміру потрібно відрізняти випадки кримінальна караної погрози, передбаченої, наприклад, ст. ст. 129, 195, 258. У таких випадках закон передбачає відповідальність не за небезпечні
  думки, а за закінчене суспільно небезпечне посягання на певні соціальні цінності - життя людини, й власність, громадську безпеку тощо.
  Не є виявленням наміру передбачені КК діяння, формою вчинення яких є різноманітні публічні заклики (див. ч. 2 ст. 109, ст. ст. 110, 436), Такого роду діяння утворюють самостійні посягання на об'єкти кримінально-правової охорони.
  Конституція України (cm. 34).
  Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 p. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973р. (cm. cm. 18, 19).
  Постанова ПВС від 27 березня 1992 g. № 3 "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини ' (п. 19).
  Постанова ПВСвід 25 грудня 1992р. № 12 ' Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (п.п. 6-8).
  Постанова ПВС від