ався вказаний психічний розлад і він фактично набув ознак, що характерні для обмеженої осудності. Адже у п. 3 ст. 93 йдеться про осіб, які захворіли на психічну хворобу, а психічні розлади, що можуть становити медичний критерій обмеженої осудності, не є психічними хворобами у вузькому розумінні цього слова.
  3. Такі суспільне небезпечні захворювання, як хронічний алкоголізм, наркоманія і токсикоманія, також здатні викликати стан обмеженої осудності, але в цьому разі суд не може визнати особу обмежено осудною. Цей висновок випливає із положень ст. 96, яка передбачає можливість застосування, незалежно від призначеного покарання, примусового лікування до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб 'яро перелік таких хвороб див. коментар до ст. 96). На відміну від
  них, до обмежено осудних (і неосудних) застосовуються примусові заходи медичного характеру, а не примусове лікування, що вказує на різний правовий статус цих осіб. Відповідно до закону хронічний алкоголік чи наркоман за певних умов можуть бути визнані судом неосудними (якщо, наприклад, наркологічне хворий у стані абстиненції не здатний керувати своїм суспільне небезпечним діянням), але при цьому за будь-яких умов відсутні правові підстави для визнання таких осіб обмежено осудними.
  Стаття 21. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин
  Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.
  1. Питання про відповідальність осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння у стані сп'яніння, кримінальним правом традиційно розглядається у контексті проблеми осудності - неосудності. Відомо, що алкоголь (інші