усових заходів медичного характеру.
  1. Інститут обмеженої осудності є новелою українського кримінального законодавства. Обмежена осудність - це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та/або керувати ними. Обмежена осудність не виключає кримінальної відповідальності.
  Обмежена осудність, так само як осудність та неосудність, характеризується двома критеріями - медичним (біологічним) і юридичним (психологічним), сукупність яких і дає підстави для визнання особи обмежено осудною.
  Медичний критерій обмеженої осудності вказує на наявність у винного певного психічного розладу: різного роду психопатії, невротичні розлади, розлади особистості, залишкові явища черепномозкових травм, розумова відсталість.
  Юридичний критерій обмеженої осудності складається із двох ознак - інтелектуальної (нездатність особи повною мірою усвідомлювати свої дії чи бездіяльність) та (або) вольової ознаки (нездатність особи повною мірою керувати ними). Наявність такого психопатологічного стану, як обмежена осудність, безумовно, значно ослаблює здатність особи до розуміння характеру вчинюваного нею діяння і контролю за своєю поведінкою.
  Особа визнається судом обмежено осудною з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи. Відповідно до ч. 2 ст. 20 визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання. Очевидно, це означає, що вчинення злочину у стані обмеженої осудності може пом'якшити покарання.
  2. Положення ч. 2 ст. 20 щодо можливості застосування примусових заходів медичного характеру до особи, яка визнана судом обмежено осудною, не поширюється на випадки, коли винний вчинив злочин у стані осудності, але до постановления вироку або під час відбування покарання у нього стався