ної експертизи, але така незгода має бути вмотивована у відповідному процесуальному документі.
  4. Стан неосудності особи визначається лише на момент вчинення нею суспільне небезпечного діяння. Оскільки неосудний не може бути суб'єктом злочину, він не підлягає кримінальній відповідальності, але згідно з ч. 2 ст. 19 до такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, які не є покаранням. Закон передбачає такі види примусових заходів медичного характеру: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним, посиленим чи суворим наглядом (ст. 94).
  Якщо особа вчиняє злочин у стані осудності, але до постановления вироку або під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, вона не підлягає покаранню. До такої особи суд може застосувати примусові заходи медичного характеру (ч. З ст. 19, ст. 93). Після одужання ця особа може підлягати покаранню, якщо не закінчився строк давності притягнення її до кримінальної відповідальності або не з'явилися інші підстави, що звільняють її від кримінальної відповідальності чи покарання.
  5. Неосудність слід відрізняти від обмеженої осудності (див. коментар до ст. 20).
  КПК (ч. 4 cт. 75, л. 3 cт. 76).
  Закон України "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 p. (cm. 3).
  Стаття 20. Обмежена осудність
  1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана .судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.
  2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і'може бути підставою для застосування примусових